Перемога весни

29 квітня учні 1-5 кл. школи № 2 (м.Херсон) відправились в мандри по історії. Гру-квест запропонували бібліотекарі сектору періодики Херсонської обласної бібліотеки для дітей.

Які у Херсоні є пам’ятники героям Другої Світовоїної війни, що таке СРСР, хто такі фашисти? – подібні питання виявилися непростими для сучасних дітей. «Фашисти – це люди, які змушують інших багато працювати», - таку відповідь можна було почути на одне з питань. Діти дізнались про історію війни,  що писали солдати в листах до близьких, ознайомились з книжковою виставкою та на швидкість зібрали георгіївські стрічки, відкривши для себе символіку цієї відзнаки.

Традиції Великодня

Третьокласники гімназії № 20 у Херсонській обласній бібліотеці для дітей знайомились з традиціями Великодня: розгадували кросворд, мандрували під час веб-екскурсії по музею Писанки (м.Коломия), дізнались в яких містах є пам'ятники писанці, розшифровували символіку кольорів крашанок та спробували самі розмалювати паперове яєчко.

Великоднє диво

Маленьке Великоднє диво побачили першокласники школи № 16 у Херсонській обласній бібліотеці для дітей під час години духовності 29 квітня.

Школярики закликали весну, як це робили діти з давніх-давен, коли у родині пекли фігурне печиво і співали пісень. Першокласники зіграли в народні ігри «Вербич», «Усліпця», «Музична писанка», а також збирали на швидкість Великодні кошики та власноруч зробили віночки, які забрали із собою до школи. А ще бібліотекарі відділу обслуговуванні 1-4 кл. познайомили читачів з історією свят весняного циклу: Благовіщенням, Вербною Неділею, Пасхою у формі лялькового театру.

Зустріч з Леонідом Марченком

26 квітня у семикласників школи № 20 була можливість поспілкуватись з журналістом, поетом, прозаїком, сатириком Леонідом Марченком. Автор відомий своєю повістю про молодіжний рух, який діяв на Карантинному острові (м.Херсон) під час Другої Світової війни «Клятві залишились вірні».

Леонід Марченко випустив 32 книги, одна з них «Наодинці зі всіма» - це результат роботи за 30 років його роботи, в яку увійшли його рецензії, статті, передмови, інтервʾю. Завдяки цьому збірнику можна відслідкувати літературний процес Херсонщини. Автор признався, що за рік прочитує по 50-60 книг, бо найбільше його хобі – це читання. А ще Леонід Марченко спроектував власну дачу, на якій вирощує екологічно чисті овочі. Найбільше в житті цінує дружбу.

Школярі відповідали на питання бібліотекаря Вікторії Сломчинської, яка організувала зустріч, щодо особистості Леоніда Марченка: його смаки кулінарні та літературні, громадські та культурні уподобання.

Круглий стіл щодо присвоєння бібліотеці ім.Дніпрової Чайки

26 квітня 2013 р. у Херсонській обласній бібліотеці для дітей відбувся круглий стіл щодо присвоєння книгозбірні імені Дніпрової Чайки. Серед учасників були науковці і педагоги, архівні працівники, студенти, представники громадських організацій. З 15 лютого 2013 р. тривало громадське обговорення цього питання, яке завершилось 26 квітня .

Питання про присвоєння обласній дитячій бібліотеці імені Дніпрової Чайки уперше було підняте ще в 2010 році:  Херсонська обласна рада ухвалила рішення щодо присвоєння Херсонській обласній бібліотеці для дітей імені Дніпрової Чайки» і це звернення було розглянуте та погоджене у Міністерстві культури і туризму та у Міністерстві економіки України.

На заваді остаточного вирішення питання стало розпорядження Кабінету Міністрів України «Про тимчасове припинення розгляду питань присвоєння імен».

Зараз же, із ухваленням нового порядку цієї процедури, колектив бібліотеки знову повернувся до вирішення питання про присвоєння бібліотеці імені письменниці. У 1895-1908 рр. Дніпрова Чайка (справжнє імʾя Людмила Олексіївна Василевська-Березіна) проживала на таких вулицях Херсона: Грецька (тепер - вулиця Леніна) та Гімназична (нині – Червоностудентська), де зараз і знаходиться Херсонська обласна бібліотека для дітей. Творчість Дніпрової Чайки тісно пов’язана з містом, науковці та студенти пишуть дослідницькі роботи, які стосуються доробку письменниці та поетеси.

Європейські дні

Працівники інформаційного центру «Вікно в Америку для майбутніх лідерів» Херсонської обласної бібліотеки для дітей відвідали Херсонське музичне училище 24 квітня 2013 року та підготували захід «Europe without Borders».  

Студенти І курсу заочно подорожували до Європи, виконуючи різноманітні завдання: від загальних питань про найбільші європейські країни, до творчих – створення свого власного туристичного агентства. В останньому завданні діти проявили свою творчу уяву та прорекламували тур до однієї з держав на вибір: Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та Великобританії. Кожна з п’яти команд переконувала чому їх європейська країна найкраща, чим вона відома у всьому світі та чому треба відвідати саме її.

А переконували студенти іноземного гостя, волонтера Корпусу Миру США в Україні Мері Бет Феєр, яка також була присутня на заході. Мері Бет була вражена тим, як херсонські діти майстерно роблять рекламу цих відомих місць, які вони самі навіть не відвідали, та від їхнього рівня володіння англійською мовою.

У свою чергу, студенти музичного училища підготували для присутніх творчі виступи: грали на скрипці композиції відомих класиків та вражали своїм неймовірним оперним співом.

Анна Резнік,

завідуюча сектором

документів іноземними мовами

Люко Дашвар: «Книжка для автора – це розкіш»

24 квітня Люко Дашвар зустрічалась з прихильниками своєї творчості у Херсонській обласній бібліотеці для дітей. Поїздку до Херсона Ірині Черновій (справжнє ім’я авторки) довелось перенести, оскільки зараз вона працює над книгою, яку хотіла дописати до від’їзду. Приїхавши все ж таки до рідного міста, Ірина Чернова відвідала дві обласні бібліотеки - дитячу і дорослу - щоб поспілкуватися зі своїми читачами. Де автор відпочиває душею та якою книгою зачитується? 

Я не прихильник віртуального життя.  Хтось створив мою сторінку у соціальній мережі Фейсбук і у Вікіпедії, тому чесно кажу, це не я. Насправді, я народилася 3 жовтня 1957 року.

Поки не закінчиш вже відволіктися неможливо. Коли починаєш писати, занурюєшся у тему.  Це інколи дуже виснажує, доводить до якогось психозу, коли ти розумієш, що не зможеш закінчити писати – іноді залишається немитий посуд, не підметена підлога. А вже потім можна відволіктися: тоді вже в хаті наводжу лад. Це правда.

Я дуже люблю землю. У мене в селі є хата в Чернігівській області, ми туди їдемо у будь-яку вільну хвилину, а там так чудово: я ж людина степу, а там навкруги ліси, і лелеки над нашою хатою звели гніздо. І до нас виходять лосі! Розумієте, я їх бачу вперше на власні очі! Це якийсь зачарований куточок – глухий: там немає ні газу, ні світла. Зате є неймовірна природа, я відпочиваю там душею. Вирощую на цій землі квіти, в першу чергу. Оскільки рідко там буваю, можу посадити тільки  соняшники і кукурудзу.

Книжка для автора – розкіш, тому що ніхто не впливає при написанні. А сценарій – це замовлена тема, яку ти маєш розписати і узгодити з десятком людей з різними точками зору, які часто протилежні: режисер, продюсер та інші. Приходиться багато разів переписувати і часто це виходить не зовсім гарно, тому що кінець кінцем, виходить те, що хочуть бачити інші, а не те, що ти робиш сам. А в книжку ніхто не втручається – і це прекрасно!

Якщо брати роман «Село не люди», то тут описані події, які відбулись за радянських часів у Херсоні, але наслідки були не трагічні, а скоріше кумедно-анекдотичні. Художній вимисел є, просто описані самі факти, але з різними людьми у різних ситуаціях – це узагальнено в один образ для одного сюжету.

Мені дорікають, що мої твори є кінематографічними, тобто вони легкі для того, щоб знімати кіно, і що це не література. Але я вибрала свій шлях – він мій. Мені цікаво так писати, це мій стиль. Я багато працюю над тим, що скорочувати речення, робити їх доступнішими для сприймання і динамічними. А курси сценаристів, які я пройшла у Києві, були дуже важливими. Тому що це був тренінг два тижні у майже цілодобовому режимі з 8 ранку до 12 ночі. Коли дуже багато інформації за короткий строк ти отримуєш, пізніше розумієш, яка саме тобі потрібна.

"Насправді я народилася 1957 року, а не 1954, як вказано у Вікіпедії. А три роки - це немало, - уточнює Ірина Чернова

Кожна наступна книжка – це ти вже інша, твоя життєва ситуація, твій інший настрій.  Встаю з великим бажанням працювати, є якійсь мінімум, який я повинна зробити. Навіть, коли не пишеться, знаю, що я матиму на наступний день чернетку, а не порожній аркуш чи сторінку на комп’ютері. Кожна книжка пишеться по-різному, я сама з цікавістю до цього придивляюся. Перша («Село не люди» - ред.) народилися із однієї фрази «Ніч може бути глухою як стара баба», сюжет вели характери героїв. Якщо назва народжується раніше за текст, то мені легше працювати з сюжетом.

Сценарій, яким я дуже пишаюся, написаний для каналу «Україна» – це сімейна сага, робоча назва фільму «Москалі». Я входила до складу авторської групи. Це історія сім’ї за 100 років. Але коли її знімуть, я не знаю.

Переробити сценарій у п’єсу дуже важко. У театрі ім. І.Франка з режисером Юрієм Одиноким ми плануємо виставу «Молоко з кров’ю». Ці переговори почалися ще за життя Богдана Ступки, і досі тривають.

Чому пишу українською? Парадоксальна історія – виросла в Херсоні, все життя розмовляла російською. Як би це пафосно не звучало, але прислухаючись до свого внутрішнього стану, я розумію, що тільки зараз, у такому вже немолодому віці, відкриваю свою Україну. Я відчуваю себе справді українкою. Розмовляти важче, ніж писати. Артикуляційний апарат налаштований на російську, це здається такою несправжньою причиною, але це дуже серйозно. Під час перших зустрічей, коли приходила до людей і говорила, що я пишу українською, а розмовляю російською - чула таке: «Тоді ви не можете писати українською» і взагалі, що це хтось інший пише, бо я ж розмовляю російською.

Я дуже люблю книгу М.Гумильова «Етногенез і біосфера Землі». Це праця, яка написана в тюрмі популярною мовою, вона настільки легко читається! Якщо ти хочеш зрозуміти звідки взагалі беруться нації, все це розглядається в історичній перспективі. Я стільки нового дізналась, коли прочитала цю книжку, навіть таке: якщо татаро-монгольські лучники були голодні, то вони пускали стрілу на 200 м, а якщо вони були ситі, то стріла летіла до 400 м. Там стільки історичних цікавих фактів на фоні наукової праці і читається захопливо.

Історія, яка не дає мені спокою. Я живу на проспекті  Возʾєднання, напроти мого 5-поверхового будинку, стоїть ще один. На балконі, якого я побачила викладене із паперу формату А 4 «SOS!». Викликала міліцію, яка не змогла достукатися до мешканців квартири. І що там сталося , я так і не дізналася. Цей страшний напис висить і досі. Я кожного ранку прокидаюсь і переймаюсь цим, а нікого навколо це не цікавить – щось там сталось, а всі просто проходять мимо.

Зустріч в бібліотеці у мене проходить вперше, зазвичай видавництва влаштовують спілкування з читачами у книжкових магазинах. Я думала тут тихо, а насправді побачила таке живе життя. Дякую, що ви приділили мені свій час, бо цінніше його немає нічого.

Топ 5-ка від Люко Дашвар для дітей:

1. Біблія.

2. Г.Андерсен.  Казки.

3. Українські народні казки.

4. В.Нестайко. Тореадори із Васюківки.

5. М.Гумільов. Етногенез і біосфера Землі.

Оксана Гунько

Літературне подружжя Лапікур: «Усі діти народжуються талановитими»

Справжня подорож у часі відбулась 24 квітня під час скайпу  літературного подружжя Наталі та Валерія Лапікурів з учнями 5-6 класів школи № 13 у Херсонській обласній бібліотеці для дітей. Учасники спілкувались з головними героями Михайлом Остроградським, Жаном Фабра, а також з Наталею та Валерієм Лапікурами у дитинстві,  яких зіграли присутні учні. Пропонуємо найяскравіші моменти цієї зустрічі, яка пройшла в рамках проекту "Від тих, хто пише - тим, хто читає", ініційованого бібліотекою:

Про що Ви мріяли у дитинстві? Наталя: Покажи мені біль-менш симпатичну дівчинку, яка в дитинстві не мрsялf бути актрисою? (дитячий сміх) Але потім сталися так обставини, що довелося про це забути, я захопилась математикою. В житті часом доводилось грати і навіть в кадрі, тому я не шкодую, що ця мрія не збулась повністю.

Валерій: Я народився у війну, тому ми хлопчиками мріяли стати військовими. Потім у 12-14 років став читати дуже багато книг. Страшенно радів, коли хворів, бо можна було тоді попросити мати чи батька принести купу книжок – лежати і читати. Тому одужував я дуже швидко – книжки допомагали. У 17 років я вже мріяв бути письменником. Але  в ті часи влада дуже не любила представників цієї професії і робила все, щоб талановиті діти чи дорослі не могли надрукувати свої книги. Тоді я став журналістом  і багато років відпрацював – це мені надзвичайно допомогло, коли я повністю з пані Наталею переключився  на написання книг для дітей і дорослих. І старші і молодші кажуть, що у нас непогано виходить.

Літературне подружжя Наталя та Валерій Лапікури

Яке у вас в дитинстві було хобі? Наталя: у дитинстві я була отаманкою серед ватаги хлопців, бо була серед них одна. Ми грали у війну, але пізніше, коли потрапила на Балканську, зрозуміла, що гра у війну і сама війна – це зовсім різні речі.

Валерій: Крім читання книжок, я страшенно любив лазити по деревах. Якимось дивом у радянські часи показали ще чорно-білий серіал про Тарзана. Тому ми всі почали перекрикуватися на тарзанячій мові і лазити по деревах. Скільки було переламано рук і ніг не скажу, але для мене це закінчилось дуже кумедно: коли я спробував перелізти по-тарзанячому з дерева на дерево гілка чомусь обламалась (сміх у залі) і я бабахнувся  у великий кущ шипшини (співчутливі ойкання). Потім з мене мама кілька днів витягала колючки, а моя занудна єхидна молодша сестричка встромляла голову в двері і дражнилась (сміх у залі).

Учень школи № 13 (м.Херсон) у ролі Михайла Остроградського разом 

з бібліотекарями подорожують у часі

Чому ви обрали для описання таку постать як Михайло Остроградський? Наталя: Дуже мало було інформацію про цього видатного математика. Але це був приклад того, як людина може досягнути висот, тому що вірив у себе.

Валерій: Якщо вам кажуть, що ви ні на що не здатні – не вірте, бо усі діти народжуються талановитими, а від сім’ї та близького оточення залежить наскільки ці  здібності зможе відкрити дитина.

Валерій, за що вам сподобалась пані Наталя? Наталя, за що ви цінуєте свого чоловіка? Валерій: Ух ти! Спасибі! Наталя: Ого-го!

Валерій: Дівчатка, не слухайте, а хлопці будьте уважні. Ви знаєте я навіть чітко не можу пригадати, було це 25 років тому (у залі здивоване «Ого!»). Я пішов до свого колеги в сусідній кабінет, в редакції, де працював на радіо. Колега представив мені пані Наталю, я подивився на неї і пропав. І от 25 років я на неї дивлюсь і не можу надивитися. Це щось таке внутрішнє – головне прислухайтесь до себе, хлопці. Серце вам підкаже, де та ваша, котра буде с вами все життя і ви не надивитесь і не намилуєтесь на неї.

Наталя: Єдине про що я жалкую, що ми не зустрілись ось так, як ви нам показали – хлопчиком і дівчинкою. Ох тоді ми були такими друзями, ми ще б тоді один одного зрозуміли. Я ціную свого чоловіка за все, за те, що він такий!

Чи є у вас діти? Чи пішов хтось вашим письменницьким шляхом? Наталя: Якось ми зібрали усіх їх п’ятьох разом і хрещеника, якого ми дуже любимо – це Костянтин Грубич, телеведучий. Онуків у нас десятеро. Останній із наймолодших – уже показує певні задатки письменника і ми його в цьому підтримуємо. Єдина проблема: дорослі сказали йому, що треба казати правду. Наприклад, якщо йому не цікавий урок, він так правду і скаже (сміх у залі), вчителі ображаються. Валерій:  До речі, він майже ваш ровесник, він зараз закінчує 4-й клас.

Які книжки ви читали своїм онукам та дітям на ніч? Наталя: Коли я була малою, то бабуся читала мені книжки, але завжди зупинялась на самому цікавому місці і говорила: «Ой вибач, пізніше дочитаємо». У мене врешті-решт терпець уривався, я сама брала книжку і дочитувала. Але коли я стала мамою, я здогадалась, що це було зроблено навмисно. Тому склалося так, що своїм дітям ми майже не читали, я проробила такий фокус і вони почали читати самі.

Наталя Лапікура вражена тим, що їй доведеться спілкуватися з героєм Михайлом Остроградським, про якого написало подружжя 

у серії "Життя видатних дітей" (вид-во Грані-Т)

Як ви проводите вільний час? Наталя: Вільний час? А що це таке, серденько? (сміх у залі) Хоч ми наче пенсіонери, але немає у нас вільного часу. А от подорожувати любимо шалено. Ми мріємо про кругосвітню подорож.

Яке бажання ви загадали б Золотій рибці одне на двох? Валерій: Жити далі вдвох довго і щасливо, як ми живемо зараз. Це єдине бажання (оплески у залі).

Чи легко вам писати книжки разом? Розкажіть, як відбувається подібний процес створення книги? Наталя: Розумієш, серденько, ми інакше не вміємо, тільки разом. Часом буває, що в одного виникає один фрагмент книги, у другого – інший, потім ми це все зводимо докупи, а потім навіть не можемо  сказати, хто з нас який уривок написав.

Валерій: Навіть наші друзі, які говорили, що дуже добре нас знають, не змогли розібрати наші тексти – хто що написав.

Учні уважно слухають, які книги прочитав у 4 і 5 років Валерій Лапікура - "Школа" А.Гайдара та "20 тисяч льє під водою" Ж.Верна

Яка у вас улюблена книга, написана вами. (Вдвох):  Котра ще не написана. Валерій: Зараз ми вже можемо сказати, що це книга, яку ми зараз пишемо, яку можна читати разом з батьками, старшими братами та сестричками – це історія про великого детектива всіх котів і народів рудого кота по імені Мурро.

Що б ви побажали вашим маленьким читачам? (Валерій до Наталі: «Можна?» Вона: «Давай!») Валерій: Як би вас не втішали батьки чи вчителі, життя надзвичайно складне і легшим воно в найближчі роки не стане. Тому головне – вірити в себе, не опускати руки, не впадати у відчай і бути самим собою. Що значить бути самим собою – це значить, якщо ти в чомусь переконаний, то не поспішай говорити, робити, і навіть одягатись, так як одягаються начебто всі. Найголовніше бути собою і ви все подолаєте. Хоча попереджаю, це дуже важко.

Наталя: Але маленький секрет: для того, щоб стати в цьому житті КИМОСЬ, треба вміти робити ЩОСЬ краще, ніж це вміють робити інші. Кожен для себе визначте, що саме. Валерій: І якомога раніше бажано.

Оксана Гунько

Цілий рюкзачок книжок!

Пам’ятаєте себе у дитинстві? Коли мама приходила додому і приносила гостинці від зайчика або від лисички, відчувались радість і справжнє здивування. Зробити чудо для малюка зовсім легко – можна прийти не просто з книжками, а наприклад, принести їх в рюкзачку та ще й взяти на допомогу Домовичка!

В рамках програми творчого розвитку «1-й крок до книжок» бібліотекарі відділу обслуговування 1-4 класів Херсонської обласної бібліотеки для дітей ініціювали літературний проект з дитячими садками «Домовичок-казковичок». У рюкзачок кладуть 2-3 книги, ляльку-петрушку (на руку), поради - інформацію для батьків як залучити дитину до читання. Раз на тиждень бібліотекарі обходять чотири дитячих садка, знайомляться з малюками, пропонують почитати книжечки, які їм передав Домовичок-казковичок. Наступної зустрічі  вони обговорюють прочитане, а бібліотекар міняє рюкзачок на інший.  Усього підготовлено п’ять тематичних рюкзачків – сучасна українська, російська та зарубіжна літератури, пізнавальна, сучасна зарубіжна література. Щоб маленькі  читачі бачили власні результати,  їх нагороджують значками Домовичка, які чіпляють  на спеціальну дошку досягнень, вона залишається у садочку на згадку.  Спілкуючись з дітьми, виявляючи культурні потреби читайликів, бібліотекарі кладуть нову інформацію у кишеню порад для батьків. Програма розрахована на шість тижнів.

Оксана  Гунько

Сьогодні, 23 квітня у Міжнародний день авторського права, до Херсонської бібліотеки для дітей та обласного інтернату ім.Шевченка надійшла посилка з книгами від Галини Вдовиченко, яка 29 березня спілкувалась з читачами у форматі скайпу за проектом бібліотеки «Від тих, хто пише – тим, хто читає». До речі, автор, отримавши екземпляри своєї нової книги «Ліга непарних шкарпеток» із видавництва «Клуб сімейного дозвілля» (Харків), відразу відправила її зі Львова (де вона живе) до Херсона. Дякуємо, Галина Костянтинівно, за вашу увагу!

Оксана Гунько

Старші вихованці інтернату з інтересом розглядають книги, 

які ще не встигли побачити молодші учні, оскільки беруть участь у заході школи

Книги видавництва "Клуб сімейного дозвілля" поповнять фонди 

бібліотеки школи-інтернату та бібліотеки для дітей

Кожний автор має право виявити увагу до свого читача 

Готуємось до Великодня!

21 квітня у секторі періодичних видань відчувався передпасхальний настрій. Розвиваючий клуб для дошкільнят «Пізнайко» вже почав готуватися до Великодня.

Отож, говорили про історію цього великого свята, грали в гру «Склади писанку», де двом командам потрібно було якнайшвидше зібрати райдужні пазли-писанки. Також по всьому сектору знаходили сховані пасхальні яєчка: паперові, деревяні, пластмасові. І, звичайно, робили пасхального півника. 

Інна Михайлова,

завідуюча відділом періодики

Як стати журналістом?

Юні журналісти прес-клубу «Струм» Херсонської обласної бібліотеки для дітей готуються до випуску щорічної газети для поціновувачів акторського мистецтва. 

З 26 травня по 2 червня у Херсоні відбудеться XV Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». На черговій зустрічі 21 квітня учасники дізнались від керівника клубу Ксенії Келєбєрди, редактора газета «Джерела», про концепцію газети, особливості роботи кореспондента. Щоб досягнути майстерності у майбутній професії, хлопці та дівчата придумували рубрики до театральної газети, вчились правильно брати інтерв’ю та користуватись диктофоном, писали історії із 10 слів у різних жанрах, відкривали секрети щирої розмови зі співбесідником. Під час фестивалю юні учасники клубу спробують власні сили у реальних умовах. У ці дні до Херсону приїдуть театральні  трупи з України, Росії, Латвії, Мордовії, Грузії, Португалії та інших країн.

Поэтический "Антр-Акт"

21 апреля ребята литературной студии «Контур» участвовали в конкурсе детской поэзии в рамках известного в Украине и за ее пределами «взрослого» фестиваля «Антр-Акт».

Выступления контуровцев, которые читали свои стихи, очень понравились жюри. Оценивали уровень участников поэты, прибывшие в библиотеку им.О.Гончара, где проходило событие, из разных городов Украины. Первое место заняла Маша Лопатнева, второе поделили Лада Шкворец, Катя Валько и Светозар Швец. Чуть-чуть меньше баллов набрали Максим Пулянович и Ангелина Товста – это третье место. Все дети получили подарки, а вот дипломы будут торжественно вручены уже на следующем заседании клуба.

А еще в этот день участники «Контура» знакомились с творчеством землячки Днипровой Чайки. Ребята напишут стихи по мотивам ее произведений, чтобы принять участие в «Круглом столе» 26 апреля. 

Надежда Звягинцева,

руководитель студии "Контур"

Космічна мандрівка

У справжню космічну мандрівку выдправились учні 3-4 кл. школи № 32 (м.Херсон)! А ще познайомилися з яскравими книгами з астрономії. Планети, зірки та космічні кораблі зацікавили навіть дівчат:)