Щоб малювати як первісні художники, вихованцям художньої студії «Art Kid’s» знадобилися уява та готовність спробувати незвичне. Їхню творчу подорож розпочала «Art-Машина часу», яка перенесла малят до світу печерних зображень і перших художніх матеріалів. Через таку гру фахівці Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки запропонували маленьким учасникам у безпечному просторі міста Херсона дослідити, як прості лінії допомагають передавати побачене й розуміти одне одного.
Печерні зображення стали приводом замислитися, як люди передавали побачене задовго до появи книжок і звичних нам літер. Розглядаючи тварин, людські фігурки та відбитки долонь, малята висловлювали припущення про їхнє значення. Така розмова заохочувала придивлятися до деталей і пояснювати свою думку, водночас залишаючи простір для різних тлумачень.
Можливість по-різному побачити один образ учасники відчули й у власній творчості. Стежачи за малюванням ведучої в повітрі, вони переносили її рухи на папір і доповнювали побачене. Коло з лініями навколо та усміхненим обличчям усередині перетворювалося то на сонечко, то на квітку. Спільна підказка не обмежувала фантазію, а давала кожному опору для свого задуму. Пояснюючи, що вийшло, маленькі автори вчилися добирати слова до зображення та помічати відмінності між роботами.
Зв’язок між рухом і малюнком став ще зрозумілішим, коли схематичні чоловічки на картках підказували пози для музичної гри. Щоб повторити їх, потрібно було уважно роздивитися розташування рук і ніг та відтворити його власним тілом. Так умовні лінії набували зрозумілого змісту, а спостережливість поєднувалася з координацією рухів.
Від розуміння окремого зображення перейшли до створення спільної історії на крафтовому папері. Після кожної музичної зупинки учасники опинялися біля іншої роботи й додавали до неї власні деталі. Продовжити малюнок друга означало спочатку придивитися до вже створеного, а потім знайти спосіб долучитися до його задуму. Такий творчий обмін давав досвід взаємодії: потрібно було залишати місце для інших і приймати те, що власна робота розвиватиметься непередбачувано.
Розглядаючи готові малюнки, малята знаходили свої штрихи серед доповнень друзів і розповідали, що змінилося. На паперових «скелях» залишилися історії, створені кількома авторами. Через цей досвід давнє мистецтво стало ближчим, а малювання відкрилося як спосіб висловлюватися, розуміти одне одного й творити разом.






























