Паперові вітражі

Фахівці відділу естетичного виховання Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки знову подарували дітям те, чого так бракує у складні часи – відчуття захищеності та натхненного дозвілля. У безпечному просторі UNICEF м. Херсон вони створили арт-простір «Паперові вітражі» – місце для мистецьких відкриттів і творчої роботи.

Діти дізнавалися, що вітражі – це не лише про величні собори чи старовинні майстерні. Це гра світла, здатна оживити будь-який куточок і надати звичним речам іншу глибину.

З новим зацікавленням учасники перейшли до практики. На столах розклали прозорі вставки та осінню палітру відтінків. Шаблон жолудя був однаковий у всіх, проте кожний наповнив його своїм баченням: хтось обрав теплі золотисті поєднання, інші змішували глибокі червоні та коричневі кольори, створюючи тихі світлові акценти. З цих робіт склалася добра мозаїка осіннього настрою – тиха, врівноважена, сповнена відчуття затишку.

Арт-терапія світлом стала наочним підтвердженням того, що краса і творчість є найсильнішим захистом у найтемніші часи. Завдяки ініціативі бібліотеки, діти не просто опанували нову техніку, а й забрали додому маленький шматочок цього теплого, врівноваженого світла, створеного власними руками.

Підкорювачі кольорового піднебесся

У дитячому середовищі, де панує мрійливість і фантазія, завжди знайдеться місце для дива. І це диво – книга, котра не просто розвиває уяву, вона відкриває перед малюком нові обрії, навчає бачити красу, навіть у найтонших відтінках, настроях і подіях. Саме такою дивиною став твір Антона Сіяніки «Райдугони та Маленький Сонько», який несподівано перетворив звичайних читачів на справжніх підкорювачів кольорового піднебесся. Знайомство з книгою стало для дітей не лише літературною пригодою, а й путівкою у світ, де кожен колір має свій голос, характер і силу.

Занурюючись у світ Райдугонів, казкових істот, що живуть в небі і мають кольоровий настрій і характер, читачі-учні 2-А класу Ліцею «Школа гуманітарної праці» Херсонської обласної ради відчули себе частиною великої кольорової родини, де кожен відтінок – новий початок.

В онлайн-просторі для читання, який відкрила Херсонська обласна бібліотека для дітей імені Дніпрової Чайки, під час роботи з твором, присутні уявляли себе мандрівниками піднебесся та вчилися «керувати» кольорами. Вони не просто знайомилися, слухали і грали, вони переживали, творили й інтерпретували: придумували власних веселкових героїв, створювали їх кольорові маршрути та навіть фантазували про нові планети у піднебесному світі.

Такий простір онлайн-читання допоміг дітям стати справжніми підкорювачами кольорового піднебесся – сміливими дослідниками яскравого світу емоцій, фантазій і нових відкриттів. Книга подарувала читачам незабутній досвід, навчила бачити довкола себе більше барв та тонів, відкрила шлях до творчих пошуків. «Райдугони» Антона Сіяніки довели, що література може бути не лише читанням, а й захопливою подорожжю, що змінює внутрішній світ. І найголовніше – вона пробудила у юних серцях віру в те, що кожен із них здатен створити власний яскравий світ, варто лише розправити крила фантазії та піднятись у кольорове піднебесся.

Казкова симфонія образів

Казкова симфонія образів – це не просто гучна назва. Вона підкреслює головну ідею зустрічі: поєднати музику, малюнок і книжкову ілюстрацію так, щоб діти змогли побачити звук, почути колір і зрозуміти, як по-різному народжується образ героя. У музично-образотворчому міксі, який фахівці естетичного відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки провели у безпечному просторі UNICEF м. Херсон, кожен елемент програми працював на спільну мету – навчити читачів уважно слухати, порівнювати й сміливо творити.

Початок зустрічі одразу налаштував дітей на сприйняття музики через гру «Ритмічні малюнки». Потім слухали класичні твори: легку й рухливу атмосферу «Танку ельфів» Едварда Гріга, тривожні мотиви «Баби Яги» Інеси Павлик та казкову інтонацію твору Віктора Косенка. Музика ставала своєрідною підказкою, дозволяючи уявити, хто міг би приховуватися за цими настроями та звучанням.

Згодом увага малечі природно змістилася до світу книжкових образів. Розглядаючи ілюстрації Валентини Мельниченко, Олександра Кошеля та Катерини Штанко, вони переконалися, що один і той самий герой «Івасика-Телесика» може виглядати зовсім по-різному, залежно від художнього бачення. Це зіставлення дало змогу відчути, як змінюється образ, коли його створює не звук, а олівець чи пензель.

Саме така різноманітність стала поштовхом до власної творчості. Діти уявляли персонажів, які найточніше відповідають характеру почутої музики, і передавали їх риси у малюнку. Кожна робота вийшла унікальною, бо народжувалася з індивідуального відчуття мелодії й побачених ілюстрацій.

У процесі роботи ставало зрозуміло, як гармонійно поєднуються музичні враження з книжковими й образотворчими. Такий формат допомагає розвивати слухову увагу, уяву, спостережливість та емоційну чутливість. І головне – відкриває шлях до творчості, де кожен образ має право на власне звучання і власний колір.

Дивосвіт Поліни Райко. Арт-рефлексія

Наприкінці листопада відбулася третя зустріч п’ятикласників Херсонської гімназії №3 Херсонської міської ради із головною бібліотекаркою Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки в рамках 4-місячного проєкту «Вартові ментального здоров’я. Літературно-мистецький млинок», в якому кожне крило вітряка символізує собою певний вид мистецтва і містить відповідні до нього арт-терапевтичні завдання та книжкові рекомендації.

Третє крило млинка було присвячене арт-рефлексії творчості Поліни Райко – художниці з м. Олешки, що на Херсонщині. Разом з ведучою заходу школярі занурились у світ наївного мистецтва, що, хоч і народилося з суму та самотності мисткині, однак перетворилося на яскравий прояв української ідентичності. Її розписаний будинок в Олешках став своєрідним храмом пам’яті, де кожен образ – це відбиток пережитих трагедій та внутрішнього пошуку краси.

Цей будинок став символом єдності митців рідного краю, які багато років здійснювали до нього культурне «паломництво». А сьогодні, після підтоплення будинку, херсонці прагнуть не лише зберегти унікальний мистецький стиль Поліни Райко, а й переосмислити його в сучасному контексті, надихаючи нові покоління митців на терапевтичну творчість.

Надихнувшись творчістю мисткині та її послідовників, звернувши увагу на композицію, кольори і форму їхніх автентичних витворів, п’ятикласники намалювали власну фантазійну тварину на ялинкових прикрасах і таким чином виразили себе, свої вподобання і зашифрували у них власні побажання на наступний рік.

Мистецтво буває різним

Показати першокласникам, наскільки багатогранним може бути мистецтво, фахівці естетичного відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки вирішили на пізнавальній зустрічі, куди запросили учнів Херсонської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів №54 з поглибленим вивченням іноземних мов.

На початку заходу школярам запропонували невимушений старт – ігровий момент «Будинок мистецтва». Такий прийом одразу допоміг зрозуміти, що мистецтво не обмежується лише малюнками чи музикою, а живе в кожній дрібниці, створеній людиною з уявою.

Діти знайомилися з музичним мистецтвом: прислухалися до темпу, намагалися відчути настрій мелодій та зрозуміти, як музика може «малювати» настрій без слів. Скульптура відкрилася як мистецтво, що живе у просторі, де матеріал раптом перетворюється на персонажа чи історію. А світ мультиплікації нагадав, що навіть кілька простих кадрів здатні оживити вигаданих героїв і створити цілу казку.

Під час знайомства з образотворчим мистецтвом школярі відкривали для себе жанри живопису: натюрморт, портрет і пейзаж. Окремою сторінкою стала «галерея чудернацьких картин» Жуана Міро. Його роботи, на перший погляд прості й химерні, викликали зацікавленість. Малеча розглядала вигнуті лінії, яскраві плями, смішні фігури й намагалася вгадати, що саме художник хотів сказати. І було особливо приємно спостерігати, як перші власні інтерпретації народжувалися прямо під час споглядання: хтось бачив у роботах Міро зорі, а хтось – казкових чи вигаданих істот.

У цьому знайомстві з мистецтвом головним стало не запам’ятати терміни, а відчути: кожен вид творчості говорить по-своєму. І якщо дитина дозволяє собі слухати, дивитися й ставити питання, то мистецтво обов’язково відповість щиро, просто й по-дитячому мудро.