Разом ріпку витягаймо – дружно в казочку пограймо!

Ох, уже ці казки! Скільки ж у них чарів, несподіванок і неймовірних пригод! Тут звірята розмовляють, звичайні речі оживають, а найменші герої здатні на великі подвиги. Та хто б міг подумати, що справжній казковий переполох влаштує звичайнісінька ріпка? Ось тут і починається найцікавіше!

Саме в таку захопливу пригоду запросив дошкільнят молодший відділ Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки, влаштувавши неймовірні театралізовані витівки. Знайома всім українська народна казка «Ріпка» ожила в іграх, загадках, кумедних перевтіленнях та несподіваних випробуваннях, подарувавши малечі нагоду не лише пригадати улюблену історію, а й самим стати її героями.

Маленькі казкознавці залюбки пригадували героїв улюбленої історії, розплутували казкову плутанину, відгадували загадки та виправляли веселі небилиці. А коли настав час театральних пригод, малеча сама перевтілилася в дідуся, бабусю, внучку, собачку, кицю та мишку. Юні актори завзято відтворювали рухи й голоси персонажів, демонстрували артистичні таланти та дружно намагалися витягнути величезну ріпку. Не обійшлося й без рухливих забав, веселих пустощів та несподіваних завдань, які додали зустрічі ще більше сміху, азарту, радості й щирого захвату!

Театралізовані витівки подарували дошкільнятам чимало позитивних емоцій, промінистих усмішок та веселих миттєвостей. А головне – допомогли зрозуміти просту, але надзвичайно важливу істину – справжня сила народжується там, де панують дружба, взаємодопомога та згуртованість. Адже навіть маленька мишка може стати великою помічницею, а звичайна казка – чудовим уроком доброти! І нехай ця весела історія ще довго нагадує малюкам про те, що разом можна не лише ріпку витягнути, а й будь-які труднощі подолати!

По той бік страху. Театр тіней

Страх має багато облич: іноді він ховається в темряві, іноді з’являється перед невідомим або заважає бути собою серед інших. Як розпізнати власні переживання та навчитися дивитися на них інакше? Цим питанням був присвячений онлайн-захід «По той бік страху. Театр тіней», який фахівці Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки організували для учнів 6-7 класів Херсонської гімназії № 48 Херсонської міської ради.

Незвичайний формат зустрічі дав змогу поговорити не лише про те, чого бояться діти, а й про причини виникнення таких почуттів. За страхом нерідко приховуються сумніви у власних силах, побоювання не знайти спільної мови з однолітками, прагнення бути частиною колективу та потреба у щирому людському ставленні.

Головним візуальним елементом заходу став театр тіней. Загадкові обриси та силуети стали приводом для розмови про те, чому невідоме викликає настороженість і як нові знання здатні змінити наше сприйняття. Через інтерактивні запитання та спільні роздуми школярі досліджували природу страху, шукали відмінності між побоюванням і звичайною цікавістю, обговорювали ставлення до помилок та причини страху бути несхожими на інших.

Допомогли розкрити ці теми й добре знайомі літературні персонажі. Лев із казки «Чарівник країни Оз», Оґуст Пулмен із повісті «Диво», Аліса з історії про Країну див та Маленький принц стали своєрідними провідниками у світ людських почуттів. На прикладах їхніх історій учасники могли переконатися, що відвага не означає відсутності страху, а справжня цінність людини не залежить від її зовнішності. Набагато важливіші вміння співпереживати, приймати відмінності, будувати дружні стосунки та не боятися робити перші кроки назустріч новому.

Окрему частину зустрічі присвятили книжковій добірці «Меню для душі». Кожне з представлених видань пропонувало власний погляд на важливі для дітей теми. У книзі Меґан Макдоналд «Джуді Муді» йдеться про прийняття себе та власної індивідуальності, «Таємне товариство боягузів» Всеволода Нестайка знайомить із різними проявами страху й відваги, а «Кораліна» Ніла Ґеймана порушує питання довіри та справжньої турботи. «Таємничий сад» Френсіс Бернетт і «Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс відкривають світи, у яких незвичайні обставини стають початком внутрішніх змін і несподіваних відкриттів.

Ще одним важливим моментом стала робота зі словами та думками, які допомагають по-іншому сприймати складні ситуації. Школярі розглядали, як тривожні висловлювання можна перетворити на конструктивні й доброзичливі до себе. Наприклад, замість «Я боюся помилитися» можна сказати: «Помилки допомагають нам зростати». Така зміна формулювання відкриває можливість побачити в труднощах не лише привід для хвилювання, а й досвід, який допомагає рухатися вперед.

Зустріч стала нагодою поглянути на страх не як на щось нездоланне, а як на почуття, яке можна досліджувати і зрозуміти. Літературні історії доводять, що навіть найсміливіші герої мають сумніви, стикаються з невідомим і шукають відповіді на непрості запитання. А книжки дають змогу побачити власні переживання в долях інших персонажів, знайти близькі думки та відкрити нові способи взаємодії зі світом. Адже іноді достатньо лише трохи краще пізнати те, що нас лякає, щоб замість страху з’явилися цікавість і бажання зробити крок назустріч невідомому.

Майстерня НЕможливого: тут народжуються дива

А чи можна звичайну річ перетворити на фантастичний винахід, придумати тваринку, якої не існує у природі, або подарувати друге життя осінньому листочку? Звісно, якщо увімкнути фантазію! Саме у світ незвичайних ідей та творчих відкриттів запросили маленьких херсонців фахівці Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки у безпечному просторі UNICEF.

Цього дня діти стали справжніми винахідниками та фантазерами. На них чекали веселі випробування, несподівані завдання й творча майстерня, де кожна ідея могла перетворитися на маленьке диво.

Першим випробуванням стало «Бюро смішних винаходів». Діти вигадували речі, яких ще ніколи не існувало: парасольку, що ловить зірки, машину для роздавання обіймів і навіть пилосос, який прибирає поганий настрій! Дитячій фантазії не було меж, а кумедні пропозиції викликали щирий сміх.

Далі запрацювали чотири ігрові станції — справжні генератори фантазії!

А справжнє творче чаклунство чекало на малечу у майстерні «Маленьке диво власними руками».

Цього разу діти створювали казкових Сов із сухого осіннього листя. Різнобарвне листячко стало пухкеньким тільцем пташки, а кумедні вушка, великі оченята, дзьобики, лапки та крильця допомогли кожному виробу набути власного характеру. Так звичайні природні матеріали перетворилися на чарівних осінніх мешканців!

Зустріч подарувала маленьким херсонцям безліч позитивних емоцій, можливість експериментувати, фантазувати й радіти власним творчим відкриттям.

Дніпрова Чайка: сміливість бути першою. Творчий портрет без рамок

Історію творять не лише визначні події, а й особистості, здатні змінювати суспільство своїми ідеями, працею та громадянською позицією. Особливої уваги заслуговують ті, хто в часи заборон і обмежень не зрікався національного коріння, відстоював право на рідну мову та працював задля розвитку української культури. Саме такою непересічною постаттю була Дніпрова Чайка. Її життю та багатогранній діяльності присвятили пізнавальну зустріч «Дніпрова Чайка: сміливість бути першою», яку фахівці Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки провели для 9 класів Комишанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Херсонської міської ради.

Розпочали знайомство з письменницею з обговорення того, чому не завжди просто бути першовідкривачем і наскільки великої внутрішньої сили потребує готовність іти проти суспільних стереотипів. На прикладі Людмили Василевської-Березіної, яка увійшла в українську літературу під псевдонімом Дніпрова Чайка, школярі простежили, як особистий вибір людини може стати частиною історії цілого народу.

Життєвий шлях письменниці припав на непросту добу кінця XIX - початку XX століття. Українське слово тоді зазнавало численних заборон, а національно свідома діяльність перебувала під пильним наглядом імперської влади. Однак це не зупинило Дніпрову Чайку. Вона займалася просвітництвом, навчала дітей українською мовою, популяризувала вітчизняне письменство, брала участь у патріотичних заходах. Її активна громадянська позиція стала причиною переслідувань з боку жандармерії та арешту.

Не менш цікавою сторінкою біографії письменниці виявилася її робота в освітній сфері. Дніпрова Чайка розуміла, що дитині легше пізнавати світ через творчість, гру та живе спілкування. Тому у своїй педагогічній практиці використовувала літературні казки, інсценізації, народнопісенний матеріал та інші нестандартні для того часу методи. Значне місце в її діяльності посідало дослідження усної народної творчості. Під час подорожей степовими місцевостями та узбережжями лиманів вона записувала українські народні пісні, зберігаючи для нащадків цінні фольклорні зразки.

Інтерактивне завдання «Правда або міф» дало можливість читачам перевірити, наскільки добре вони орієнтуються в біографії та творчому доробку авторки. Запропоновані твердження відкривали маловідомі факти.

Під час розмови не оминули й особистого життя письменниці, її творчого оточення та дружніх взаємин із відомими представниками української інтелігенції. Серед тих, хто високо цінував її літературну працю, була Леся Українка. До кола близьких знайомих та однодумців Дніпрової Чайки також належали подружжя Русових, Михайло Коцюбинський і Микола Лисенко. Спільні погляди на майбутнє України, повага до національних традицій і прагнення розвивати рідну культуру об’єднували цих непересічних людей.

Постать Дніпрової Чайки переконливо демонструє, що справжня відданість своїй справі не залежить від обставин чи історичної доби. Вона зуміла поєднати письменницький талант, педагогічне покликання та громадянську сміливість, залишивши вагомий слід у різних сферах українського життя. Її спадщина – це не просто сторінки літературної історії, а свідчення того, наскільки важливо плекати рідне слово, знати своє минуле та не втрачати зв’язку з культурними витоками.

Знайомство з такими діячами допомагає побачити історію через людські долі, зрозуміти ціну особистої сміливості й усвідомити, що національна ідентичність формується завдяки конкретним вчинкам багатьох поколінь. Історія Дніпрової Чайки залишається прикладом того, як одна людина, вірна своїм переконанням, може зробити вагомий внесок у майбутнє рідного народу.

Лялькові пригоди: дивись, майструй, грай!

Театр починається не лише зі сцени, а й з уміння перевтілюватися! Як передати характер казкового героя, якщо обличчя приховане за маскою? Як зробити персонажа впізнаваним за допомогою голосу, міміки, жестів і рухів? Саме ці театральні секрети відкривали для себе вихованці студії «BookKidsClub» під час захопливої театралізованої ігротеки, організованої фахівцями Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки у безпечному просторі м. Херсон.

Знайомство з театром розпочалося з маски, яка зустрічала малечу та запрошувала поміркувати, для чого вона потрібна акторові. А невдовзі з’явилася нагода побачити, кого ж вона приховує. У грі «Хто заховався за маскою?» глядачі відгадували загадки, а учасники, що затулили обличчя масками, відкривали їх, аби всі могли перевірити свої здогадки. Так поступово зібралися герої української народної казки «Коза-дереза».

Та перш ніж розіграти знайому історію, майбутнім акторам запропонували потренуватися. Під музику в грі «Котилася торба» з рук у руки мандрувала торбинка із зображеннями тварин. Щойно музика стихала, той, у кого вона залишалася, діставав картку й отримував акторське завдання. Потрібно було показати, як зайчик утікає від лисички, мишачим голосом промовити «Я супергерой!» або перетворитися на лева, який вирішив усіх налякати. Кожна спроба допомагала сміливіше імпровізувати й знаходити для свого героя особливі рухи та інтонації.

Ці маленькі перевтілення стали доброю підготовкою до інсценізації «Кози-дерези». Тепер знайомим персонажам потрібно було взаємодіяти: слухати одне одного, вчасно вступати в дію та передавати характер свого героя. Учасники спробували себе в ролі виконавців, а глядачі стежили за тим, як оживає казка. Продовжити гру всім разом допомогли Котик і Півник: у рухливій забаві за мотивами їхніх пригод знадобилися і швидка реакція, і уважність.

Після веселого руху увагу малечі привернув екран тіньового театру. Як розповісти казку, коли глядач бачить лише силуети? Відповідь шукали вже на практиці, показуючи «Колобка». Юні актори вчилися керувати фігурками, узгоджувати їхні рухи з репліками та стежити за тим, що відбувається на екрані. Це були їхні перші кроки в тіньовому театрі, де навіть невеликий рух змінює те, яким глядач побачить персонажа.

Від загадки за маскою до власної вистави учасники пройшли шлях, на якому цікавість поступово переростала в бажання грати. Театральні пригоди дали нагоду спробувати різні способи розповідати історії, підтримати одне одного й відчути радість спільної гри.