Патріотичні історії воєнного сьогодення

Війна в нашій країні має свій голос. І звучить він не лише гуркотом вибухів, а й тишею між ними – тією, в якій народжуються рішення бути сильними. Вона прийшла без запрошення, змінила календарі, перекреслила звичні маршрути, тематику дитячої літератури, але не змогла стерти головного – людяності. Саме у цій війні, з’явилася різниця: між страхом і відповідальністю, між втечею і протистоянням, між просто жити й жити заради інших.

Говорячи про четверту річницю повномасштабного вторгнення, бібліотекарі молодшого відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки склали для читачів-учнів 3-4-х класів Херсонської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №53 Херсонської міської ради книжковий постреліз. Його смисловим ядром стали підсумки 1461 дня боротьби: спомини ранку 24 лютого 2022 року, сила і нескореність звичайних людей та цілих міст, подвиг і стійкість Збройних Сил України, проста людська допомога, сучасні художні твори, де складні події сучасності відкриваються через образи, символи й щирі історії, зрозумілі дитячому серцю, що мають терапевтичний ефект, допомагаючи долати душевну тривогу.

Тиха розмова та огляд книжок допомогли присутнім зрозуміти головне – навіть у часи війни світ не втрачає кольорів, якщо їх зберігати у серці, бо такі історії не лякають, а підтримують. І поки діти читають ці книги, поки слово залишається світлим, у серцях зростає впевненість – добро має голос, а надія – свою історію. Така дитяча література сьогодні формує патріотизм – не гучний, а щирий, що починається з любові до дому й віри в свою країну –Україна.

Захід завершився відчуттям тепла й надії. Спогади та сучасні історії стали містком між складною реальністю та світлим майбутнім, допомогли дітям побачити різницю війни не лише в руйнуваннях, а й в силі людського духу.

Патріотизм сьогодення не кричить. Він тихо гріє. У свічці, запаленій під час блекауту. У книжці, прочитаній дитині в укритті. У слові «тримайся», сказаному незнайомій людині. Ця війна навчила: справжня відвага – це залишатися людиною тоді, коли світ намагається зробити з тебе камінь.