Пам’ятаємо, поки живемо. Історичний бліц-криг

28 жовтня – день, коли у пам’яті України стихнув останній постріл нацистської окупації і зазвучав переможний подих свободи. Саме в цей день 1944 року з української землі був вигнаний останній солдат німецького рейху; кривава сторінка завершилася після Східно-Карпатської операції, що змусила війська Вермахту та їхніх угорських союзників відступити з Закарпаття.

Держава офіційно закріпила вшанування цієї дати Указом Президента України від 20 жовтня 2009 року № 836. Пізніше, у 2014 році, Український інститут національної пам’яті запропонував інший сенсовий акцент: говорити не просто про «визволення», а про «вигнання нацистських окупантів із України», наголошуючи на активному та болючому процесі повернення своєї землі.

Щоб вшанувати пам'ять українців-визволителів, співробітники читальної зали провели для учнів 6-х класів Херсонської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №50 імені Романа Набєгова захід на тему «Пам’ятаємо, поки живемо. Історичний бліц-криг». Школярі стали свідками висвітлення історичної хроніки, що відкрила перед ними сувору правду: від передумов Другої світової до жорстокості окупаційного режиму й незламності партизанського руху. Крок за кроком здобувачі освіти відтворювали шлях звільнення українських земель, вшановували пам’ять загиблих воїнів та мирних людей, чиє життя було обірване під час Другої світової війни.

Учні дізналися про масштаби втрат нашого народу – про дев’ять мільйонів загиблих, про те, що на українській землі пролягли лінії одних із наймасштабніших і найпереможніших битв тієї доби. Ці факти лягли не в сухі цифри, а в образи й голоси, що торкалися серця: листи солдатів, спогади очевидців, картини зруйнованих міст і селянських подвір’їв.

Завершення зустрічі стало тихою медитацією над минулим: тематичний огляд книжок і перегляд документальних відеороликів про долю українців, підготовлених Національним музеєм історії України у Другій світовій війні. Книжки пролунали як пам’ять, відео – як свідчення; разом вони створили міст між поколіннями, щоб молоді серця пам’ятали й берегли уроки минулого.

Нехай цей день нагадує нам, що свобода виборюється не миттєво, а плата за неї вимірюється людськими долями; і допоки ми пам’ятаємо, поки розповідаємо ці історії, ті, хто віддав життя за нашу незалежність, не відійдуть у забуття.