"Поки ми справжні й живі." Тет-а-тет із херсонською поетесою і художницею Тетяною Гладиш

Цю чудову жінку звуть Тетяна Гладиш. Вона з села Посад-Покровське, що на Херсонщині. Її дім зруйнувала війна. Але вона не втрачає віри у його відродження. Зараз тимчасово мешкає в Одесі і мріє повернутися у рідний Херсон.

Вона пише проникливу поезію і душевні акварелі. Вишиває картини і надихає інших творити диво у своєму житті. Працює журналістом і має світлу вдачу.

Сьогоднішня розповідь в рамках проєкту Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки "Знай наших" саме про неї.

Життєпис

Тетяна Гладиш - письменниця, журналістка, майстриня з вишивки, параолімпійська спортсменка, художниця, автолюбителька і радіоведуча. Пише про людей з інвалідністю в Інтернет-виданні, а ще – любить подорожувати Україною на власній автівці.

У своїх журналістських роботах порушує надважливу тему інклюзії, за що була відзначена на Всеукраїнському конкурсі художнього репортажу «Самовидець».

Тетяна Гладиш народилася 20 серпня 1983 року в селі Посад-Покровське Білозерського району.

Закінчила факультет журналістики Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна». З 2018 до 2019 року Тетяна вела літературну передачу “ЛітTerra Incognita” на “Українському радіо Херсон”. Працювала кореспондентом газети "Ірпінський вісник", друкувалася в періодичних виданнях («Новому дні» та «Сільських вістях») та альманахах, писала для різних інтернет-сайтів і блогів. Співпрацювала з херсонським сайтом "Ікс-кілометр", в якому публікувала інтерв’ю із визначними людьми.

У 2019 році Тетяна Гладиш була відзначена Спілкою жінок Херсонщини як жінка, яка надихає.

Тетяна і письменництво

Тетяна - творча душа. Пише коротку прозу, вірші і дитячі розповіді, її оповідання друкувалися в дитячому журналі “Зернятко”.

Тетяна - фіналіст і призер багатьох літературних та журналістських конкурсів. Письменниця зайняла одне з призових місць у VI Всеукраїнському конкурсі художнього репортажу ім. Майка Йогансена «Самовидець». Її літературний «Репортаж із чотирьох стін» було надруковано в альманаху «Veni, vidi, scripsi: покоління вільних». Жінка описала у творі життя інклюзивних людей, які борються за кожен день та посміхаються наперекір всім проблемам.

У 2018 році видавництво «Крок» видало нестандартну книгу-пазл «Крила життя», до якої увійшли поезії трьох дівчат з обмеженими фізичними можливостями – Надії Гаврилюк з Києва, Тетяни Гладиш з Херсона та Юлії Ткачової з Харківщини. Книга містить також фоторепродукцію у колажному форматі вишиваних картин Тетяни Гладиш. Інклюзивний проєкт «Крила життя» об’єднав трьох мисткинь, які, маючи проблеми зі здоров’ям, пишуть чудові вірші і надихають інших ніколи не здаватися.

У 2018 році побачила світ поетична збірка Тетяни Гладиш «Я спробую намалювати диво…», до якої увійшло майже 200 поезій, написаних у 2012-2017 роках.

"Тема кохання, розлука зустрічається, і надії також на нову зустріч. Багато віршів, де вчусь приймати саму себе, світ приймати. Бо, коли ми пишемо про такі речі, - у віршах ми їх легше переживаємо, коли чомусь дозволяємо вилитись на папері", - розповіла про свою першу книгу Тетяна.

Я спробую намалювати диво

Поламаним пензлем на воді.

Нехай я втомлена, зате мрійлива,

Виводжу кожну лінію дбайливо.

А раптом Бог мій зглянеться з небес?

І не кажіть, що не бува чудес,

Що марно вірить, не кажіть тоді.

До початку війни була постійною учасницею “Поетичної шафи” у м. Херсоні. І після виїзду з окупації залюбки відвідала засідання улюбленої літературної спільноти херсонських авторів, яка тимчасово відбулася в м. Одесі. Принесла туди свіжі вірші. Про рідний Херсон і домашнього улюбленця - котика. Того самого, якого не змогла залишити самого у Посад-Покровському і якого їй допомогли вивезти із зони небезпеки волонтери.

“Обирала просто з останнього, те, що пов’язане з Херсоном. Оскільки я розуміла, що це тематично буде перегукуватися. Останнім часом пишеться не так багато. Я не знаю, чи пов’язане це з війною. Зазвичай пишеться, якщо це щось про війну, про пережите за останній рік, то це здебільшого, верлібри, тому що є такі емоції, які мелодійною, римованою, співочою українською мовою навіть важко висловити. Хочеться більше якоїсь обривчастості, різкості”, – каже Тетяна Гладиш.

Тетяна і війна

Тетяну 24 лютого 2022 застало в батьківському домі у Посад-Покровському, який знаходиться на межі Херсонської та Миколаївської областей.

"Ми якраз вечеряли. Почули залп, кілька секунд і земля затремтіла під ногами. Схопилися й попадали вниз. Підлога під нами просто ходила ходуном, а зверху сипалася штукатурка", – згадувала Тетяна той день, який змінив життя багатьох українців.

Після цих обстрілів будинок родини не постраждав, але у літній кухні повилітали вікна, у гаражі уламком пробило дах, погнуло капот автівки. Вже не було світла, частково пропав газ, мобільний зв'язок.

У хвилини короткого затишшя батько Тетяни виходив на вулицю, затуляв вибиті шибки.

Тетяна згадує ті страшні дні: "Доки літало через нас, ми залишалися. Хоч вже навіть батьки подумували про евакуацію, але ми чули, що машини розстрілюють на трасах, то й сиділи нажахані. Я не виходила з будинку взагалі, бо просто не встигла б зреагувати на небезпеку на вулиці, – згадує Тетяна. – Коли вибухи були гучніше, ми ховалися в коридорі, що має захист двох стін – невеличкий, на дві людини. У льох не спускалася, бо, як розумієте, для всіх людей з інвалідністю такі вправи не дуже зручні".

Їжу готували просто неба у дворі, над яким літали снаряди. Від сусідів дізналися про відкритий виїзд на Миколаїв, де не було російських блокпостів.

"Ми просто пострибали в машину, хто в чому був. Вибралися з Посад-Покровського й опинилися на Заході України".

Домашніх улюбленців - пса Лорда і котика Тошку - залишили на тітку, яка обіцяла за ними доглядати.

Літом село було на лінії вогню і зазнало руйнувань.

Від сусіда дізналися, що їхні хвостаті улюбленці тепер у нього. Схудли. Чекають на господарів. Домовилися з волонтером - і через кілька днів спроб - таки вдалося вивезти котика і песика - і возз'єднатися всією люблячою родиною.

Восени 2022 року, після звільнення Херсона, тато Тетяни поїхав у Посад-Покровське. На жаль, побачив лише обгорілий будинок і власний зруйнований магазин біля дому.

Після виїзду Тетяна продовжила дистанційно працювати у рекламній агенції. Що чудово, роботодавець постійно підтримував її під час всіх випробувань. Хоча спершу жінка мала розгубленість, але її душевний стан врятувала творчість: майже одразу почала вишивати.

Навесні 2023 року батьки Тетяни повернулися до рідного дому. Живуть у літній кухні, у якої вціліли стіни. Тим паче, що в селі полагодили електрику.

Зараз Тетяна винаймає житло в Одесі, яка близька до рідного краю. Сіла за кермо й вирушила до Одеси:

"Нарешті, за стільки місяців у мене відчуття дому. Моє високе небо. Моє Чорне море. Мої троянди, розморені на сонці. Моя спека, під якою я нарешті зігрілася і можу спати так, як люблю. За стільки часу я нарешті усміхаюся, і мої щелепи не зводить від гіркоти. Привіт, південь!

І лише тут почала потроху повертатися до життя. З нуля накуповувала все необхідне для нових картин, не економлячи на цьому: канву, голки, нитки – улюблене французьке муліне.

Нехай у тебе нічого не залишилося, що ти набував, творив і витворяв. Але ж не втрачено те, що всі твої вчинки й творива сформували тебе самого. Проростали в тобі. Пальці пам'ятають, як тримати голку. Замість згорілих картин можна вишити нові. Намалювати нові. Відродити себе", – говорить майстриня.

У травні 2023 повернулася на кілька днів до напівзруйнованої власної хати. "Повернення. До того самого коридору. Через рік і три місяці", - написала під світлиною у соцмережі Тетяна.

Тоді ж дала інтерв'ю журналістам платформи "Свій дім", взяла участь у фотосесії, щоб розповісти іншим власну історію і засвідчити перед світом про наслідки жорстокої війни.

"Кожна з цих світлин - вже сама по собі історія. Самодостатня і цілісна. Вдячна автору, котрий так тонко відчув і передав мій дім", - так розповіла про сокровенне Тетяна Гладиш.

Співавтор фотосесії - Ігор Івершень.

Назва фотосесії - "Тетяна. Повернення."

Ось як відгукнувся на побачене і відзняте у чорно-білих кадрах Ігор Івершень: "...на власні очі побачив, як люди повертаються Додому, а насправді туди, що залишилось від нього: хвіртка і ворота у дірках від друзків-осколків, обгорілі стіни без даху, вікна без скла, батареї опалення, навряд придатні до подальшого використання, спалений посуд і гантелі, зламані дерева, вода у пляшках, електрика без лічильника (бо підключили лише кілька тижнів тому)...

Я просто повинен це зробити, щоб показати, на які часові терени відкинула нас ця війна і куди повертаються люди, щоб продовжити жити далі, після того, як були змушені покинути свої домівки".

А потім 6 червня Тетяну на якийсь час приголомшила новина про підрив Каховської ГЕС. Спостерігала через соцмережі, як волонтери рятують тварин, і вирішила допомогти. Продала свої акварелі і переказала кошти на допомогу тваринам, яких вивозять із зони затоплення на Херсонщині до Одеси.

Бо в неї є своя зворушлива історія порятунку її власного песика і котика із окупації. На жаль, Тошка не витримав випробувань війни.

“Дізналися, що він живий, у сусіда та хворий. Але все-таки ми його вивезли. І після того, як він опинився з нами в сім’ї, він ще прожив три місяці. Потім котик помер. Він просто дуже важко пережив це все і захворів”, – каже Тетяна Гладиш.

А сама лікує свою душу творчістю: пише, малює, вишиває.

Погляд в майбутнє

Ось як розповідала Тетяна про свої вишиті картини до війни: "Мені здається, що я більше вишивальниця, ніж поетеса. Вишивати почала, коли закінчила школу. Це було моє хобі - сидіти і вишивати. Такі великі картини можна вишити від двох до п'яти місяців. Багато часу на це йде, ниток, але мені подобається. Я люблю кольори, люблю природу. В основному це натюрморти, пейзажі, квіти".

А ось як творення дається їй тепер: "Я взагалі була впевнена, що всі емоції та натхнення забрала війна. То треба просто перечекати. Але коли я опинилася в Одесі, дуже близько від дому, вперше посміхнулася, – зізнається Тетяна Гладиш. – Тут навіть моя улюблена спека, яку я обожнюю! Хтось ледь дихає, а мені добре! А на Тернопільщині красиво, але сиро, прохолодно, волого. Вірю, що внутрішню повноцінність можна відчувати й зараз, але це, мабуть, залежить й від того, де ти є. Мрію поїхати ближче до дому – там мені хочеться творити. Моє південне коріння має силу".

Першу роботу після виїзду з рідного Посад-Покровського вже завершено. Це картина з гераньками – квітами, які асоціюються з домашнім затишком. І вірші про любий Херсон.

Побажаємо Тетяні натхнення, мирних сонячних днів і безпечного повернення її улюбленого міста Херсона.

Бібліографічний список

1. Гончарова, Є. Втратила всі свої картини, але проїхала пів країни, щоб врятувати собаку та кота [Електронний ресурс] : історія херсонської майстрині / Єлизавета Гончарова; Українська правда. – Електрон. дані. – 2007-2022. – Режим доступу: https://life.pravda.com.ua/society/2022/09/18/250489/ (дата звернення: 18.07.2023 р.). – Назва з екрана.
2. Контішев, І. Творчій вечір Тетяни Гладиш відбувся у Херсоні [Електронний ресурс] / Ілля Контішев; АТ «НСТУ» : Суспільне : новини. – Електрон. дані. - 2023. – Режим доступу: https://suspilne.media/9656-tvorcij-vecir-tetani-gladis-vidbuvsa-u-hersoni/ (дата звернення: 18.07.2023 р.). – Назва з екрана.
3. Окупанти знищили значну частину доробку талановитої майстрині з Херсонщини [Електронний ресурс] / Вгору : історії. – Електрон. дані. – 2022. – Режим доступу: https://vgoru.org/istoriyi/okupanti-znishili-znachnu-chastinu dorobku-talanovitoyi-majstrini-z-hersonshini (дата звернення: 18.07.2023 р.). – Назва з екрана.
4. Тетяна Гладиш [Електронний ресурс] / Facebook сторінка. – Електрон. дані. – 2023. – Режим доступу: https://www.facebook.com/ksanhel (дата звернення: 18.07.2023 р.). – Назва з екрана.
5. Тетяну Гладиш велика війна застала в батьківському домі у Посад-Покровському [Електронний ресурс] / 24 Канал на Facebook.- Електрон. дані. – Режим доступу: https://m.facebook.com/story.phpstory_fbid=pfbid026RAYnjNPjQti5atdbaLNAp5dFyihVPXBjj6hoYVxdBdp2rPUQpsco1DtM3aB8MDWl&id=117055614987081 (дата звернення: 18.07.2023 р.). – Назва з екрана.